Главная Повреждения стопы ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ОПЕРАТИВНОГО ТА КОНСЕРВАТИВНОГО МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ П’ЯТКОВОЇ КІСТКИ

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ОПЕРАТИВНОГО ТА КОНСЕРВАТИВНОГО МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ П’ЯТКОВОЇ КІСТКИ

Вступ. Через значну розбіжність даних літератури щодо раціонального підходу до лікування переломів п’яткової кістки та їх наслідків був проведений порівняльний аналіз результатів лікування цих ушкоджень консервативним та оперативним методом.

Власний досвід оперативного лікування переломів п'яткової кістки свідчить про суттєві переваги відкритої репозиції та внутрішньої фіксації при лікуванні цих ушкоджень, що поряд із відсутністю переконливих публікацій про переваги консервативного методу і обумовило спрямованість даного дослідження.

Матеріал та методи. Для аналізу були відібрані результати оперативного лікування 37 хворих із свіжими переломами 42 п’яткових кісток (І група) та 56 хворих із зрощеними переломами 62 п’яткових кісток, котрих лікували консервативно (II група). Хворі І групи були оперовані в клініці ДУ ”ІТО НАМН України”. Пацієнтам II групи надавали допомогу в інших лікувальних закладах України.

Ступінь зміщення оцінювали за класифікацією Sanders. У випадках свіжих ушкоджень проводили рентгенографію у чотирьох проекціях (бокова, аксіальна, пряма, за Brodan), у хворих II групи наявні рентгенограми оцінювали ретроспективно. Рентгенобстеження хворих II групи включало навантажувальні рентгенограми стопи у боковій, прямій та аксіальній заднього відділу стопи проекціях; в окремих випадках виконували рентгенографію за Brodan та навантажувальні знімки гомілковостопних суглобів у прямій проекції. У хворих І групи після консолідації перелому також виконували навантажувальні рентгенограми стопи. Результати лікування оцінювали за кількісною схемою оцінки AOFAS: у хворих І групи не раніше 6 місяців після операції, у хворих II групи не раніше 8 місяців з моменту травми.

Результати та їх обговорення. Порівняльний аналіз рентгенограм показав збереженість форми, розмірів та кутових співвідношень заднього відділу стопи та гомілковостопного суглоба у хворих І групи. На противагу оперованим хворим у пацієнтів II групи в усіх випадках відмічено порушення рентгенанатомії, що клінічно проявлялось зменшенням висоти заднього відділу стопи та вкороченням нижньої кінцівки на 2-3 см, булавоподібною деформацією п'яткової ділянки, зменшенням активних та пасивних рухів у гомілковостопному суглобі. Це зменшення рухів напряму залежало від зменшення висоти п”яткової кістки, що спричиняло розгинальне положення таранної кістки.

Більшість авторів вважають, що кісткова пластика дефекту спонгіозної кістки потрібна у окремих випадках, і повністю покладаються на фіксатор.

Ми застосували кісткову пластику у всіх випадках і вважаємо це одним з принципових моментів у забезпеченні та утриманні анатомічної репозиції. Не треба забувати, що фіксатор виконує виключно утримуючу функцію, не дозволяючи уламкам зміститись до консолідації перелому. Крім усього іншого, застосування цільного трансплантату дозволяє розпочинати навантаження через 4-5 тижнів, від консолідації спонгіозної кістки, що значно покращує функціональний результат та попереджує вторинне зміщення уламків.

Висновки. Консервативне лікування не забезпечує відновлення форми зламаної кістки і анатомо-функціональних характеристик стопи, займає більше часу для лікування, і навіть спричиняє інвалідність. Середній показник функції стопи при консервативному лікуванні складає 64 %. Застосування методології оперативного лікування, що передбачає анатомічну репозицію, кісткову пластику та стабільно-функціональний остеосинтез, забезпечує 84 % функції стопи вже через 6 місяців після операції при подальшому її покращенні в строки до 1 року. Результати проведеного дослідження свідчать про незаперечні переваги оперативного лікування внутрішньосуглобових переломів п’яткової кістки.

Нанинець В.Я., Хомич С.В.

 

Информация на данном сайте не является руководством к самолечению!
Консультация с лечащим врачом - обязательна!